У Центрі сучасної культури у Дніпрі 23 жовтня відкрилася виставка «Все для всіх» – спільний проєкт інституції, Покровського історичного музею та шотландського університету Сент-Ендрюс, зосереджений на темі архівів і їхньої ролі у збереженні та переосмисленні історичної й культурної памʼяті.
Про задум експозиції та вибір архівів Анастасія Шквира для Суспільне Культура поспілкувалася з кураторками проєкту, намагаючись зʼясувати, чому саме архів став головним фокусом цієї виставки.
Ідея проєкту сформувалася у 2024 році в межах наукової співпраці між Покровським історичним музеєм та Університетом Сент-Ендрюс за підтримки Британської ради в Україні. Після евакуації музею до Дніпра його директорка запропонувала команді університету об’єднати фотодокументацію покровського фотожурналіста Миколи Білоконя з британським архівом, а професорка Університету Сент-Ендрюс і співкураторка виставки Вікторія Донован висунула ідею залучити архів британської документальної фотографки Френкі Раффлс.
«Раффлс була феміністською документальною фотографкою та намагалася знайти зв’язки між жінками-робітницями Шотландії та радянськими жінками у своїй фотографії. Цей проєкт став основою нашої спільної роботи, і в партнерстві з DCCC (Dnipro Center for Contemporary Culture — Ред.) ми почали формулювати ширшу ідею виставки про архіви та солідарність», — розповідає співкураторка виставки Вікторія Донован.
Через поєднання цих архівів експозиція досліджує, як у воєнний час архіви набувають особливої ваги, а системна фіксація подій перетворюється на інструмент захисту памʼяті та культурної спадщини в умовах загрози. Кураторки наголошують, що нинішня війна в Україні вважається «найбільш документованою», а по всій країні зʼявляються нові форми народного архівування і створення спадщини, які змінюють уявлення про способи збереження історичної памʼяті.
Окремий пласт виставка приділяє історії Покровська, фокусуючись на значенні локальних архівів. Центральною частиною стали фотоархіви місцевої газети «Маяк», де Микола Білоконь працював фотожурналістом і мав змогу фіксувати різні аспекти життя міста – від колгоспів та промислових підприємств до музичних ансамблів, клубів для людей з інвалідністю й пологових будинків. Після розпаду Радянського Союзу він перейшов до роботи з корпоративними замовниками, де вже документував поступову капіталізацію міського повсякдення.
«У підсумку маємо архів, сповнений суперечностей, який відмовляється від однорідного політичного наративу і в якому місця та люди показані у спосіб, що демонструє їхню трансформацію в часі. Такий архів нині неоціненний, коли війна знищує місто і здатність зберегти його множинність, а спогади перетворюються на ностальгію», — розповідає Вікторія Донован.
Попри те, що практики обох авторів на перший погляд виглядають далекими одна від одної – Френкі Раффлс знімала жінок-робітниць у різних країнах, тоді як Микола Білоконь працював радянським фотожурналістом і згодом перейшов до корпоративної фотографії, – їхні архіви виявляють неочікувані паралелі.
«Та попри відмінності, вони мають багато спільного: обидва фіксували життя робітничого класу під час політичних змін, міські та сільські пейзажі та знімали інтимні моменти свого життя поряд із професійною діяльністю. А поєднання цих колекцій дозволило нам ставити актуальні запитання: яку політику відображає зображення? Як воно стає частиною архіву, що розповідає про зниклі чи стерті місця? Та як працювати з такими архівами у час драматичних трансформацій?» — діляться кураторки виставки.
З початку повномасштабного вторгнення в Україні суттєво посилилася увага до цифрового архівування: оцифровують державні, корпоративні, сімейні та приватні зібрання, а також цілі Telegram-канали. Водночас доступ до фізичних архівів та їхніх матеріальних об’єктів ускладнюється: частина колекцій евакуйована в безпечні місця, а деякі, зокрема Маріупольський музей і менші збірки на Сході, були знищені російськими військами.
«Це одна з причин, чому до виставки ми додали фізичні об’єкти, що демонструють різні матеріальності архіву. Наприклад, «Сімейний альбом» Олі Єрємєєвої, який відвідувачі переглядають у білих рукавичках, виглядає особливо цінним і крихким у цей час, коли архіви стають більш віртуальними», — розповідає Вікторія Донован.
У межах проєкту представлені роботи як українських, так і міжнародних митців та мисткинь, які по-різному осмислюють теми архівів, документування та збереження історії. Серед учасників виставки називаються Катя Бучацька, Софія Гера та Каміла Янар, Лія Достлєва, Оля Єрємєєва, Олеся Кашивська, Яна Кононова, Тетяна Костюченко, Еліас Парвулеско, Адріан Пепе, Клеменс Пул, Ангеліна Рожкова, Селма Селман, Тако Таал та Валерія Федоренко.
Частина робіт була створена спеціально для цієї події. Так, гондураський художник Адріан Пепе організував воркшопи у Бейруті та Дніпрі, використавши віднайдені викрійки швейної фабрики «Веселка» з Покровська: учасники приносили важливі для себе речі й за історичними лекалами створювали нові образи, сприймаючи цей процес як повернення до власного досвіду та способу творчого відновлення памʼяті.
«Нам важливо, щоб виставку відвідувала якомога ширша аудиторія — не лише люди, дотичні до мистецького середовища, а й ті, хто має безпосередній зв’язок із Покровськом і регіоном. Особливо — переселенці з Покровської громади, для яких цей проєкт може стати нагодою повернутися до свого досвіду, відчути присутність місця, що змінилося або зникло. Ми бачимо цю виставку як простір діалогу — де можна не лише побачити мистецькі роботи, а й почути голоси та історії інших», — ділиться співкураторка виставки Наташа Чичасова.
Експозиція «Все для всіх» триватиме до 7 лютого 2026 року, після чого кураторська команда планує невеликий тур Великою Британією зі спеціальним показом у Шотландії.
«У цьому проєкті ми прагнемо показати, що архів — це не лише сховище минулого, а й живий організм, що постійно переписується через людські голоси, спогади, образи», — підкреслюють кураторки.
