У зросійщених містах на кшталт Дніпра дедалі більше людей хочуть остаточно відмовитися від мови країни-агресорки й заговорити українською у повсякденному житті. Як зробити цей крок швидко, але без внутрішнього надлому, розповіла кандидатка філологічних наук і ведуча розмовного клубу з Дніпра Ірина Пасько.
Одномоментно чи поступово: скільки триває перехід
Єдиного “правильного” сценарію не існує, наголошує філологиня: хтось змінює мову спілкування за один день, а комусь потрібен довший шлях.
“Я знаю кейси, коли людина просто вирішила – і перейшла. Жінка ще у 2014 році почала спілкуватися українською скрізь і з усіма. Їй бракувало слів, їй було складно, але вона не реагувала на кпини. Перехід був миттєвим, а от вдосконалення – довгим і наполегливим”,
розповідає Ірина Пасько.
Інший шлях – розділяти сфери життя та “українізувати” їх поступово.
“Наприклад, у транспорті однозначно звертатися до людей українською, у сфері обслуговування – так само. Потім поступово підключати роботу, потім – родину. На роботі може бути складніше, якщо колектив російськомовний. Але зараз адекватні люди розуміють, чому ми відмежовуємося від усього російського”,
каже філологиня.
На її думку, ключове не те, чи це буде різкий чи поступовий крок, а особиста мотивація.
“Є думка, що краще перейти одномоментно, бо коли вдома говориш російською, а в інших сферах – українською, лише додаєш собі внутрішньої роздвоєності. Але не всі можуть змінитися різко. Людина має сама взяти на себе відповідальність за своє мовне середовище і свою особисту “мовну політику”. Без її рішення результату не буде”,
підкреслює Пасько.
Як діяти, якщо рідні не підтримують
Побут – одна з найважчих ділянок для мовного переходу, зокрема через реакцію близьких. Жарти та зневага – знайома реальність для багатьох, каже філологиня.
“Звучать усім нам знайомі жартики: “А вы что, со Львова?” тощо. Як бути? Менше реагувати, триматися свого рішення, пояснювати, шукати однодумців. Є дуже непоганий варіант відповіді на питання “А что это ты по-украински?”: “Я так вирішив/вирішила”. Ви – сюрприз! – нікому не зобов’язані пояснювати, чому говорите державною мовою”,
говорить вона.
За її словами, підтримка середовища важлива, але чекати, поки все коло спілкування “дозріє”, не варто – мовний простір можна й потрібно створювати самому.
“Є розмовні клуби, марафони, наприклад, “Єдині”. Можна бути тією людиною, яка вперто продовжує говорити українською попри все. Люди переходитимуть – не завжди і не всі, але під вашим впливом поступово мінятимуть погляди. Це може зайняти багато часу, але це працює”,
переконана Пасько.
Соцмережі як тренажер: чому в інтернеті легше
Найпростіше почати з письма – у соцмережах та месенджерах, каже викладачка. Там є час обдумати фразу й підглянути незнайоме слово.
“У соцмережах спілкуватися українською простіше, бо перед тим, як написати, можна обдумати думку, навіть загуглити певні слова. Починати з письмових текстів продуктивно: писати пости українською, відповідати на коментарі, спілкуватися в месенджерах. Це про формування навички й звички”,
розповідає Ірина.
Натомість у побуті часто бракує лексики – насамперед назв предметів і страв, які роками звучали російською. У публічному просторі, додає вона, українська вже “підтягнула” багатьох.
“Телебачення, радіо, вивіски, автоматичні відповіді систем потроху зробили свою справу. Навіть російськомовні говорять “Абонент поза зоною досяжності”, а не “Вне зоны доступа”, бо так звикли чути від робооператора”,
каже філологиня.
Побутові слова, яких не вистачає, вона радить спеціально “добирати”: через словники, пошук в інтернеті, дитячі книжки або мультфільми.
Лайфхаки для вдосконалення: що реально працює
Ірина Пасько нагадує: ідеальної мови не існує, а самобичування за кожну помилку лише гальмує процес.
“Треба припинити себе гризти за кожну помилку, за неідеальну вимову, за те, що перекрутили граматичну форму чи забули слово. Ніхто від цього не вмер! Попустіться і живіть далі”,
закликає вона.
Прості інструменти, які вона пропонує, нагадують шкільні, але, за її словами, саме тому й дієві. Серед них:
- більше читати українською – від новин до художніх книжок;
- під час читання підкреслювати та виписувати незнайомі слова і з’ясовувати їх значення;
- читати вголос, щоб тренувати вимову й запам’ятовувати лексику;
- дивитися українські фільми та відео, зокрема YouTube-канали на теми, які справді цікаві;
- пов’язувати нові слова з візуальними образами та свідомо вживати їх у мовленні.
“У нашому клубі є учасниця, яка під час читання підкреслює й виписує слова, а потім питає у мене або дивиться в словнику. Це прості шкільні методи, які, однак, працюють. Якщо вас певне слово зачепило, випишіть його, пов’яжіть з образом і вживайте”,
пояснює Пасько.
Вона також згадує спеціальну літературу для тих, хто хоче опанувати українську, зокрема книжку Ксенії Тараненко “#ProМову”, яку читають і обговорюють у їхньому клубі.
Психологічний бар’єр: зробити перехід “грою” і власним рішенням
Страх осуду, сумніви в собі, питання “навіщо мені це?” – усе це реальні перешкоди, а не вигадка, визнає філологиня.
“Дуже складно себе пересилити, якщо все життя говорив російською. Постає купа питань: від “А навіщо мені ці зусилля?” до “А що про мене подумають друзі, мама, колеги?”. Але ви не зобов’язані нікому пояснювати, чому раптом заговорили українською. Ви так вирішили – ви так зробили. Це базова установка”,
наголошує вона.
Один зі способів тримати планку – оголосити про свій намір публічно.
“Чула думку, що про свої наміри краще оголошувати публічно, бо тоді вам буде ніяково їх міняти. Можна сказати оточенню: відзавтра говорю лише українською. Якщо не можете всюди й з усіма – виокреміть одну сферу”,
каже Пасько.
Ще один прийом – сприймати перехід як роль, яку ви свідомо “граєте”.
“Можна собі придумати, що від сьогодні ви в ролі людини, яка говорить красивою українською і кайфує від цього. Чому ні? Можна й так”,
радить вона.
Ірина додає: у мовних ситуаціях не завжди є сили боротися, і це теж нормально.
“Вам має бути байдуже, що подумають інші. Ви робите це для себе і для майбутнього України. Якщо є сили боротися за мовні права – це потрібна справа. Але якщо не зробили російськомовній продавчині зауваження, не треба себе жерти цілий день – це не допоможе ні вам, ні Україні”,
каже філологиня.
Мовні клуби Дніпра: де шукати підтримку
У Дніпрі протягом 2022–2023 років працювало кілька розмовних клубів української мови. Серед них – клуб у бібліотеці імені Свєтлова, клуб “Паляниця”, мовні курси для молоді.
Такі ініціативи, підсумовує Ірина Пасько, допомагають не лише підтягнути лексику чи вимову, а й відчути, що перехід на українську – це не героїзм одинака, а спільний рух, який поступово змінює обличчя міста і країни.
