Культура замість бізнес-рутини
Культурне життя промислового мегаполіса отримало новий імпульс. У травні 2025 року архітекторка Маргарита Платонова разом із посестрами Ксенією Алексюк та Лілею Неберою запустила самоорганізований майданчик «Дніпростір». Дівчата прагнули довести, що місто живе не лише офісною рутиною. Вони створили локацію для перформансів, книжкових презентацій, лекцій та виставок. Проєкт став відповіддю на дефіцит подібних інституцій у регіоні. Наразі це затишне місце допомагає відкривати локальне мистецтво містянам та гостям.
Осередком креативу стала кімната площею 35 квадратних метрів. Світле приміщення розташоване безпосередньо у Дніпровському річпорті. Вікна кімнати виходять на річку та знаменитий закинутий готель «Парус». Малий масштаб не обмежує діяльність команди. Головними принципами роботи тут стали гнучкість, свобода та інклюзивність для митців. Організаторки радо приймають різноманітні творчі пропозиції від авторів.
Особливу увагу автори проєкту приділяють військовим та переселенцям. Проте організаторки оцінюють гостей насамперед за їхній художній талант. Вони уникають гучних соціальних ярликів у своїй діяльності. Багато подій тут створюють саме чинні військовослужбовці. Маргарита Платонова згадує випадок, коли відкриття виставки затрималося на дві години через службу автора. Увесь цей час відвідувачі спокійно чекали на митця в приміщенні.
Незалежність та свобода рішень
Економічна модель проєкту базується на повній автономії. Дівчата орендують приміщення переважно власним коштом. Також у залі збирають вільні донати від відвідувачів. Частина цих грошей покриває витрати на оренду. Засновниці свідомо шукали недорогу локацію, щоб уникнути фінансового краху. Вони були впевнені в успіху своєї ідеї з самого початку.
Команда принципово не працює з деякими грантовими програмами. Такі фонди часто обмежують взаємодію з армією або забороняють збори. Подруги не бажають витрачати час на юридичні нюанси та звіти. Незалежність дозволяє ухвалювати будь-які рішення миттєво. Хоча сам простір не має офіційних рахунків для армії, тут активно допомагають Збройним Силам України. На стінах зали розміщені QR-коди, а також тут проводять благодійні аукціони.
У нас був такий приклад: ми проводили перфоменс Ані Солянік про ворожок із села Покровське, яке зараз, до речі, повністю знищене росіянами. Її бабусі були вимушені переїхати. Вся творчість художниці базувалася на досвіді аграрної України. І ми робили цей проєкт в співпраці: нам безкоштовно дали хліб, олію, мы самі принесли яйця. Треба було хліб умочати в олію, було таке частування. Так зазвичай приходили й до ворожок. Але на кінець перформансу дуже багато продуктів залишилося й ми вирішили, що розіграємо їх. Так зібрали гроші для ЗСУ.
Гнучкість допомагає перетворювати творчі акції на волонтерські проєкти. Наприклад, залишки продуктів після перформансу Анни Солянік про розгромлене окупантами село Покровське перетворили на лоти для збору коштів. Авторка присвятила ту роботу досвіду аграрної України та евакуйованим родичам. Партнери безкоштовно надали хліб та олію для частування гостей. Завдяки імпровізованому розіграшу команда оперативно зібрала фінанси для військових.
Пам’ять крізь призму мистецтва
Зараз майданчик приймає виставку графікині Єлизавети Клименко «Маленьке місце». Ця експозиція присвячена Лані (Саті) Чорногорській – операторці безпілотників, журналістці та художниці. Вона загинула на Південному напрямку 1 січня внаслідок удару російського дрона. Саті була близькою подругою авторки експозиції. Ця трагедія сильно вплинула на концепцію представлених робіт.
Авторка переїхала з Харкова до Одеси через бойові дії. В евакуації вона почала малювати безпечний утопічний світ. Перший текстильний об’єкт із цієї серії згорів під час обстрілів. Після цього художниця створила його копію для експозиції. Також у залі виставили рисунки та казковий замок. Цей замок формою копіює реальний харківський завод біля вокзалу.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Індустріальні пейзажі є близькими для дніпровської галереї. Поруч із річпортом теж розташована промислова будівля з хрестом на даху. У своїх роботах Клименко сміливо поєднує релігійні образи з особистою символікою. Глядачі бачать на картинах свічки, ліс, райдугу та химерних тварин. Ці образи уособлюють душі людей, які пішли з життя.
Експозиція пропонує альтернативну модель безпеки для кожного з нас. За словами кураторки, це затишний простір для зустрічі з живими та померлими близькими. Проєкт демонструє зріле прийняття невідворотності втрат під час війни. Виставка не є спробою втекти від жорстокої реальності. Вона допомагає пережити біль через візуальні образи.
Книжкові скарби та інтеграція
Окрім виставкової зали, тут функціонує власна бібліотека. Відвідувачі можуть почитати праці Оксани Забужко, Тараса Прохаська та Віктора Домонтовича. Книжки дозволено брати додому. Особливу цінність мають артбуки молодих митців із Донеччини та Луганщини. Ці видання розповідають про виживання української культури в умовах окупації. Вони свідчать про незламність нашого сходу.
Потрапити на екскурсію до річпорту може кожен охочий абсолютно безкоштовно. Коли немає запланованих подій, двері відчиняють за попереднім запитом відвідувачів. Зараз діяльність галереї виходить на всеукраїнський рівень. З 14 червня проєкти дніпрянок презентують у Львові на базі Jam Factory Art Centre. Ця експозиція має символічну назву «Все нормально».
