У різдвяному декорі давніх українців було мало випадкового – солома, зерно й папір працювали як мова символів. Культурологиня Наталія Лисовець та майстрині Любов і Анна Литовченко описали, чим прикрашали оселю до Різдва, як робили дідуха та “павука”, і чому ці речі були важливими не менше, ніж святкова вечеря.
За словами Наталії Лисовець, традиційні різдвяні прикраси здебільшого виготовляли із соломи. Папір для оздоблення став доступним пізніше – приблизно у другій половині ХІХ століття. А от дідух залишався обов’язковим атрибутом свята.
“Частина історії, яку ми хочемо зберегти для наступних поколінь”
Любов і Анна Литовченко з Кам’янського на Дніпропетровщині нині відтворюють солом’яні традиції – роблять різдвяні прикраси та хатній декор. Соломоплетіння, кажуть, опанували самі: починали з книжок, а далі перейшли до фестивалів, виставок і майстер-класів.
“З часом ми не лише накопичили знання, а й створили власний стиль, що поєднує традиції наших предків і сучасні мотиви. Тепер це стало нашою родинною справою, і ми пишаємося тим, що продовжуємо передавати цю майстерність у своїй сім’ї. Адже у кожному витворі – частинка нашого серця, нашої любові й тієї історії, яку ми хочемо зберегти для наступних поколінь”, – розповіли Любов і Анна Литовченко.
Матеріали родина заготовляє власноруч. Переважно використовують жито – його вирощують, збирають і висушують. Висушену рослину пов’язують у снопи, після чого перерізають на соломинки та колоски, з яких і виготовляють декор.
“Вся родина залучена до заготівлі, і кожен етап – від посіву до висушування – ми переживаємо разом. І це, безумовно, робить процес ще більш значущим. Адже, коли ми працюємо з цією соломою, ми відчуваємо, що кожен виріб, кожна прикраса несе в собі частину нашої праці, нашої родинної єдності та традицій, які ми передаємо наступним поколінням”, – розказали жінки.
Солом’яні янголи
Серед робіт Литовченків – солом’яні янголи. Майстрині пояснюють, що ця прикраса уособлює тепло, захист і радість, а для них особисто ще й є символом родинного зв’язку.
“Коли ми працюємо над цією прикрасою, нам здається, що вкладаємо в неї не лише свою майстерність, а й частинку своєї душі. Янгол для нас – це ще й про родинний зв’язок. Ця прикраса для нас не просто виріб, а справжній символ родинної єдності та тієї любові, яку ми вкладаємо у кожну деталь. Тому він залишається найулюбленішим і найближчим до серця”, – пояснили Любов і Анна Литовченко.
Дідух
Дідух – сніп із пшениці або жита – був центральним різдвяним атрибутом Дніпропетровщини, зазначила Наталія Лисовець. Його вважали символом минулорічного врожаю. У регіоні також розрізняли дідуха та хлібну квітку.
“На Дніпропетровщині та Луганщині розрізняли Дідуха та Хлібну квітку. Дніпропетровський дідух робився із запашного сіна, а на гору додавалися колоски пшениці або жита. Хлібна квітка це і є отой традиційний український дідух із соломи у вигляді дерева. Зазвичай збирали саме по п’ять колосків, невеликого розміру”, – розповіла культурологиня.
Прикрасу виготовляли влітку, під час обжинок. Узимку, на Різдво, господар урочисто вносив дідуха в хату та ставив на покуті. Тримали його до Щедрого вечора, а потім спалювали на полі – “для хорошого врожаю” у новому році. Разом із дідухом спалювали “павуків” та солому, якою встеляли підлогу. Перед спалюванням дідуха лущили від зерна, а зерно потім сіяли на городі.
Любов і Анна Литовченко наголошують: у створенні дідуха найважливіше правильно підібрати колоски – від цього залежить вигляд і довговічність. Використовують переважно жито, пшеницю та овес, а колоскам приділяють особливу увагу, бо ті символізують родючість і добробут. Так само важливо, кажуть, сплести центральну частину – основу, яка визначає не лише зовнішній вигляд, але й “енергетику” виробу.
“Саме тому під час роботи ми дотримуємося спокою, гармонії, а всі думки наповнюємо добром. Дідух – це більше, ніж традиція. Це символічна річ, яка зберігає в собі історію поколінь, і ми завжди підходимо до його створення з особливою повагою та вдячністю. Наші дідухи можна вирізнити з-поміж сотні інших, бо вони мають секретну схему складання. Так би мовити, авторська техніка”, – пояснили мати з донькою.
Різдвяний “павук”
Солом’яний “павук” – ще один символ Різдва. Його роблять у вигляді об’ємних ромбів, які збирають зі сплетених соломинок. За описом майстринь, ромби з’єднують так, щоб конструкція була легкою, але міцною. А сама форма має означати гармонію і рівновагу у Всесвіті.
“Павук є символом Всесвіту, порядку й гармонії. За давніми віруваннями, “павук” приносить у дім добробут, мир і злагоду. Особливість павука ще й у тому, що під час його створення необхідно зосередитись на добрих думках, тому павук наповнений енергетикою світла і добра”, – розповіли Любов і Анна Литовченко.
Водночас Наталія Лисовець зауважує: хоча різдвяні “павуки” пов’язують із космогонічними колядками, більшість етнографів схиляються до думки, що це запозичена традиція.
“Ймовірно дана традиція була запозичена українцями від поляків у першій половині XX століття. Попри запозиченість, українські різдвяні “павуки” є унікальними та відрізняються від виробів поляків. Існують також правила виготовлення “павука” – зазвичай його виготовляли дівчата за декілька днів до Різдва. Розміщували “павука” над святковим столом під стелею”, – пояснила вона.
Поряд із “павуком”, додає культурологиня, могли ставити “їжака” – прикрасу з глини та колосків пшениці або жита. Подекуди його оздоблювали блискучим папером. Виготовляли таких “їжаків” виключно діти, а іноді розміщували поряд із дідухом.
Витинанки
Вікна в різдвяний період теж не залишалися “порожніми”. Наталія Лисовець розповіла, що їх прикрашали паперовими витинанками або геометричними фігурами з соломи.
Зрізана гілка
Ще один домашній обряд припадав на початок грудня. За словами культурологині, українці зрізали гілочку вишні або яблуні й ставили в теплу солодку воду, щоб вона розквітла. Це могло символізувати світове дерево, а також, можливо, слугувало способом “передбачити” врожайність наступного року.
Свічки
У декоруванні оселі використовували й свічки. На Гуцульщині частіше зустрічався свічник-трійця – різьблений підсвічник з яскравим розписом. Для центральних регіонів більш притаманною була “мочана” тридільна свічка, яка не потребувала спеціального підсвічника.
Чи прикрашали ялинку
Ялинка як атрибут Різдва з’явилася в українських домівках наприкінці ХІХ століття, розповіла Наталія Лисовець. Вона уточнила: це стосувалося саме міщан. Селяни ж надавали перевагу традиційним сакральним атрибутам – дідуху та “павуку”. В окремих джерелах, додає культурологиня, згадують і про оздоблені гілочки сосни – їх могли приносити в хату заради хвойного аромату.
“Варто зауважити, що це стосувалося саме міщан, селяни надавали перевагу традиційним сакральним різдвяним атрибутам – дідуху та павуку. В деяких джерелах вказують, що селяни прикрашали свої будинки оздобленими гілочками сосни, задля хвойного аромату в домі”, – пояснила вона.
Невіддільним символом Нового року ялинка стала близько з 1920-х років. Прикрашали дерево тим, що було доступним: паперовими іграшками, горішками, цукерками, печивом. Пізніше, за можливості, додавали радянські скляні іграшки та дощик.
Чи зріс зараз попит на традиційний декор
Після початку повномасштабного вторгнення, кажуть майстрині, попит на традиційні прикраси помітно зріс. Вони пов’язують це з тим, що люди почали більше цінувати своє коріння та шукати зв’язок із традиціями й історією. Окремо Литовченки зазначають: багато замовлень надходить з-за кордону – для українців, які вимушено опинилися далеко від дому, солом’яні вироби з ароматом поля стали способом повернути собі відчуття рідного.
“Традиційний декор, такий як дідухи, павуки, солом’яні янголи, став не лише окрасою для свят, але й символом віри та надії. Крім того, для багатьох українців, які вимушено опинилися за кордоном, соломяні вироби з ароматом українського поля стали способом відчути частинку рідного дому. Багато замовлень ми отримуємо саме з-за кордону – люди хочуть прикрасити свої оселі так, як це робили їхні предки, і передати цю любов своїм дітям”, – розказали жінки.</
