Різдво в українській традиції ніколи не обмежувалося одним вечором. Це був тривалий цикл свят, наповнений обрядами, веселощами, символами врожаю і пам’яттю про предків.
Про те, як саме святкували Різдво в Україні, розповіла наукова співробітниця історичного музею імені Дмитра Яворницького Світлана Івлева. За її словами, різдвяні звичаї були тісно пов’язані з аграрним ритмом життя та завершенням хліборобського року.
“Вони відрізняються великою щирістю, веселістю, тривалістю і це цілком зрозуміло, бо хліборобський рік закінчений, врожай зібраний, великий Пилипівський піст завершується, а відкриває ці свята Андрія”, – пояснила науковиця.
Свята перед Різдвом
Початком різдвяного циклу вважали свято Андрія – так зване парубоцьке свято. Саме в цей день молоді хлопці могли дозволити собі чималі пустощі, які громада сприймала як частину традиції.
“Можна було розібрати ворота і винести їх за село. А якщо господар не пускав доньку на вечорниці, хлопці могли розібрати клуню або навіть поставити воза на дах. Це сприймалося спокійно – такий веселий був початок свят”, – розповіла Світлана Івлева.
Після цього наставало дівоче свято – Варвари. Воно було значно стриманішим, але й тут не обходилося без спілкування між хлопцями та дівчатами.
“Хлопців усе одно запрошували, бо треба було шукати пару. Покликання цих свят – щоб молоді люди придивлялися одне до одного. Пару потрібно було знайти обов’язково, адже культ подружнього життя в Україні існував завжди”, – зазначила вона.
Велике значення мав і день святого Миколая, після якого родини починали ретельну підготовку до Різдва.
Святвечір і символи добробуту
До 24 грудня господарі готували не лише страви, а й колосся для плетіння дідуха. Увечері його урочисто заносили до хати, а підлогу застеляли соломою – як символ майбутнього врожаю та достатку.
“Ці дійства були покликані залучити добробут, майбутній врожай і хліборобську вдачу”, – пояснила науковиця.
На святковому столі обов’язково мали бути 12 страв. Існував і своєрідний родинний обряд, пов’язаний із багатством.
“Господар ховався за стіл, заставлений стравами, а мати питала дітей: “Бачите батька?”. Коли ті відповідали, що не бачать, казали: “Дай боже, щоб і наступного року так не бачили””, – розповіла Світлана Івлева.
Це вважалося побажанням добробуту на наступний рік.
Про дідух
Дідух мав для українців особливе, подвійне значення. Він символізував і врожай, і пам’ять про предків.
“Це і подяка за зібране зерно, і закликання майбутнього врожаю. Але з давніх часів вважалося, що в дідуху перебувають духи предків. У різдвяний вечір межа між світом живих і світом померлих стає найтоншою, і предків чекали в гості”, – пояснила науковиця.
Ворожіння та звичаї на Різдво
Різдвяні свята не обходилися без ворожінь, які вважали найточнішими. У них брали участь не лише дівчата, а й хлопці.
“Дівчата ворожили на майбутніх наречених. Хлопці теж ворожили, бо для чоловіка майбутня дружина так само була важливою”, – зазначила Світлана Івлева.
Ще одним незмінним звичаєм було колядування. Щойно на небі з’являлася перша зірка і родина сідала до столу, молодь вирушала колядувати.
“Колядували, бажали господарям добробуту, носили зірку, збирали гостинці на вечорниці. Важливою частиною свят був і вертеп”, – додала науковиця.
За словами Світлани Івлевої, головним сенсом Святвечора було зібрати всю родину разом.
“Навіть ті, хто поїхав, але мав змогу повернутися, мусили бути вдома. Разом із живими чекали й предків. Це був символ неперервності та міцності роду”, – підсумувала вона.
