У соцмережах мільйони користувачів переглядають ролики, де п’ятирічна Злата декламує вірші напам’ять. Родина дівчинки, яка через обстріли російських військ чотири місяці тому була змушена виїхати з прифронтової Межової на Дніпропетровщині, нині розповідає, що саме через поезію дитина говорить про Україну, рідне селище та жахи війни.
Одне з відео, на якому Злата зі слізьми на очах читає вірш про Україну, у соцмережі набрало понад 12 мільйонів переглядів, а також тисячі лайків і коментарів. Мама дівчинки Анастасія розповіла Суспільному, що цей запис зробили у липні, безпосередньо перед евакуацією з Межової до Петропавлівки, і вперше знімали в кімнаті між двома стінами, оскільки того дня армія РФ масовано обстрілювала селище FPV-дронами.
«Дитина розуміла, що в країні війна, вона бачила військових, вона з ними зустрічалась, вона записувала для них поезію. В останні місяці перебування вдома вона вже чула і прильоти FPV, і оцей весь жах. Вірші були ще болючіші, тому що тема, про яку ми говоримо, торкнулась особисто нас», – додала Анастасія.
Як зазначає мама, вчити вірші Злата почала у два роки. Спершу відео з декламацією зберігали лише для сімейного архіву, а вже потім родина почала викладати ці записи у соцмережах, ділитися ними з друзями та підписниками.
«Про Україну бува, про дім, про Межову. Тому що це мій дім. Коли я ходила на танці, там були друзі. Тепер в Петропавлівці ми нікуди не ходимо», – сказала п’ятирічна Злата.
Серед поезій, які дитина читає на камеру, є одна, що стала особливо важливою для всієї родини, додала Анастасія. За її словами, цей вірш Злата записала спеціально для свого дідуся Олега, який у перші дні повномасштабного вторгнення пішов воювати.
Приїжджай додому,
Я тебе чекаю.
Знаєш, тут черешні знову розцвіли
Я тобі тихенько пісню заспіваю…
(Ольга Цибульська)
«Вона розуміла, про що вона розповідає. Вона знає, що це таке. Як його (дідуся, – ред.) не вистачає вдома», – пояснила Анастасія.
Мама дівчинки додала, що вже за два тижні після публікації цього вірша дідусь зник. Згодом з’ясувалося, що він поранений і перебуває у лікарні, а родина, за її словами, вірить, що саме поезія допомогла чоловікові вижити.
«Коли він вийшов на зв’язок, він сказав: “Я залишився живий завдяки вашим молитвам”. Ми не знали, що він на “нулю”, він нам не зізнався. Якраз ця поезія, знаєте, як така собі молитва вийшла», – зазначила жінка.
Перебуваючи тоді на Донеччині, дідусь Злати Олег бачив відео з онучкою, розповів він. Чоловік зізнався, що ці кадри йому важко дивитися без сліз навіть зараз.
«Я його без сліз якось і зараз дивиться не можу. Я їм зразу сказав: “Вижив тільки тому, що ваша любов мене врятувала”. Вони скрізь до мене приїжджали, і Златуля скрізь була. Возила мене на кріслі колісному в Хмільнику, катала по алейці», – пригадав Олег.
За словами дідуся, від моменту народження Злати між ними склався особливий зв’язок: онука завжди відчувала, коли він мав повернутися додому, і родина не раз цьому дивувалася.
«Я нікому не дзвонив, думав, зроблю сюрприз, то вона завжди якось відчувала і казала: “Бабуля, а чому ти нічого не вариш? Сьогодні ж дідуля приїде. А вони: “Та звідки ти знаєш?” А тут, хоп, я ввечері заявляюсь, вони в шоці всі».
Під час евакуації, зазначила Анастасія, разом з іншими речами родина забрала найцінніше для Злати – прапори і шеврони. Їх військові передавали дівчинці після перегляду відео як знак подяки за підтримку.
«Розумничка, молодець, казали. Дуже часто говорять, що от за це ми і воюємо. Вони згадують своїх дітей, своїх онуків. Великий-великий прапор нам надіслали 4 штурмова бригада, і кожен написав свій підпис», – зазначила жінка.
Вона також розповіла, що вже після виїзду родини російські удари КАБами понівечили їхній будинок у Межовій: відпав шифер, були вирвані вікна, частково обвалилася стеля. Попри руйнування, найбільшою мрією родини, за словами Анастасії, залишається повернення до рідного селища.
